Історична довідка

Новоукраїнського  районного суду

Кіровоградської області

Новоукраїнський край багатий на історичні події. Заселення краю по Новоукраїнка — місто районного підпорядкування, центр району, розташоване на берегах річки Чорного Ташлику та її приток Грузької й Помічної, за 71 км на південний захід від Кіровограда. Через Новоукраїнку проходить залізниця Одеса—Харків. Населення — 20 тис. чоловік. Міській Раді підпорядковані також села Звірівка, Калинівка, Новоолександрівка, Новоулянівка, Червоне, Яблунівка.

Як свідчать археологічні знахідки (кам’яні знаряддя праці доби неоліту), територія сучасного міста була заселена ще в IV тисячолітті до н. е. У XVIII ст. в цій місцевості були зимівники запорізьких козаків. У другій половині XVIII ст. для зміцнення південних кордонів царський уряд створює тут укріплення й фортеці. 1754 року біля злиття річок Помічної і Грузької з Чорним Ташликом засновано фортецю Павлівськ, навколо якої виник населений пункт. Через десять років царським указом його перейменовано у Новопавлівськ. Фортеця мала два укріплення: одне — чотирикутної форми, на підвищенні між річками Грузькою і Помічною при впадінні їх у Чорний Ташлик, оточене майданом, за яким з двох боків лежало поселення з вузькими вуличками (150 хат); друге — Чорноташлицьке — розташоване на протилежному березі Чорного Ташлику, біля якого було поселення з 120 хат. Високі скелясті береги надійно захищали обидва укріплення. На валах Новопавлівської фортеці стояло 10 гармат. Поселенські полки формувалися в основному з українців і росіян, але були в них і представники інших національностей (серби, молдавани, болгари), що терпіли утиски з боку Туреччини, Австрії й охоче переселялися на ці землі. В Новопавлівську розміщувалися штаб і 1-а та 9-а роти Молдавського гусарського полку.

У січні 1769 року татари зруйнували Новопавлівськ. Після відбудови з 1773 року він почав іменуватися посадом Павлівськом. 1787 року тут у 175 дворах проживало понад тисячу чоловік. Поселенці відбували різні повинності: ремонтували укріплення фортеці й казарми, тримали на постоях солдат тощо. Життя їх було дуже тяжким. У той же час багаті міщани і купці, що зосереджували у своїх руках державні підряди і відкупи, вели жваву торгівлю з північним Причорномор’ям, одержуючи від цього великі прибутки. Мешканці Павлівська, як і інших поселень краю, не раз зазнавали стихійних лих. Так, 1771 року чума знищила понад чверть населення. До голоду й вимирання людей призвели також сильна посуха 1774 року, знищення всіх посівів сараною у 1780 році.

Із створенням на півдні України військових поселень Павлівськ 1821 року передано у відомство 3-ї Української уланської дивізії. Тут розмістився штаб 1-го Українського уланського полку, у зв’язку з чим 1830 року посад перейменовано на Новоукраїнку. Перетворене на військових поселенців населення, за винятком купців і міщан, зобов’язане було поєднувати сільськогосподарські заняття з військовою справою, утримувати постояльців-уланів, постачати фураж для їхніх коней. У посаді споруджувалися штабні приміщення, казарми, конюшні, манеж, гауптвахта, артилерійські склади тощо. Хоч у 1835 році в Новоукраїнці й дозволялося приписуватися купцям та міщанам, але приплив їх був дуже незначним. Торговельно-ремісниче населення почало зростати тут лише на кінець 50-х років, після ліквідації військових поселень. У 1857 році в посаді проживало 6346 чоловік.

З 1859 року Новоукраїнка увійшла до складу Єлисаветградського повіту Херсонської губернії. За даними 1860 року в ній налічувалося 1468 дворів і 6812 чоловік, переважно українців, молдаван і росіян. Вони користувалися 25 тис. десятин землі. Більшість земельних угідь, майна й худоби перебувала в руках заможних селян, які становили всього 15 проц. населення. Так, багатому селянину П. Марару належало 30 десятин землі, вітряк, 8 коней, 4 пари волів, 15 голів іншої рогатої худоби і 114 овець. В містечку було 35 вітряків і 17 водяних млинів, 18 торгових лавок, 8 постоялих дворів. Щотижня збиралися дводенні базари, де торгували худобою, сільськогосподарськими продуктами, кустарними виробами. У невеликій школі навчалося 24 хлопчики і дівчинки з усіх 2670 дітей.

Під час реформи 1861 року населення Новоукраїнки підтримувало виступи селян навколишніх сіл. Для наведення порядку сюди прибув Казанський драгунський полк. Становище залишалося напруженим аж до запровадження указів 1866—1867 рр. про землеустрій державних селян. За статистичними даними, на двір припало пересічно по 12 десятин землі. Але це не відбило дійсного стану речей: адже із 1991 господарства 607 залишилися без землі. У 1883 році господарі 168 дворів не мали нічого, крім своїх робочих рук.

1869 року закінчено прокладання залізниці Одеса—Кременчук, яка зв’язала містечко з промисловими районами Лівобережної України та з портами Чорного моря, збудовано залізничну станцію Новоукраїнка. Вже на межі XIX—XX ст. її вантажообіг досяг млн. пудів на рік. Три чверті цього вантажу припадало на зерно. У другій половині XIX ст. в Новоукраїнці виникають майстерні для виготовлення і ремонту сільськогосподарських знарядь, млини, крупорушки, олійні, кустарні майстерні для пошиття одягу, взуття тощо. Наприкінці 90-х років тут було шість водяних млинів і 48 вітряків, 15 кузень, винокурний і цегельний заводи — всього понад 80 дрібних підприємств. На найбільшому з них — паровому п’ятиповерховому млині купця Варшавського — працювало близько 100 робітників. Ремеслом і кустарним виробництвом займалися в цей час понад 130 родин. За даними подвірного перепису 1883—1885 рр., 72 проц. мешканців Новоукраїнки (1455 дворів) жили з хліборобства. В містечку було також чимало торговців і ремісників. Верхівку складали 24 дворяни, 4 купці й 9 попів. У 1896 році тут налічувалося 102 торгові і 5 винних лавок, 6 винних погребів, 3 корчми, пекарня, 7 лісних, пивний і 3 оптові склади, 12 хлібних комор, 4 постоялі двори тощо. Щороку в Новоукраїнці відбувалося 3 ярмарки, де у великій кількості продавалася худоба, зерно, сільськогосподарські знаряддя, залізні, шкіряні та мануфактурні вироби. Так, на ярмарку у березні 1895 року було 15 тис. коней, 12 тис. волів, близько 4 тис. корів, 4 тис. овець, 500 голів свиней, близько 12 тис. пудів зерна тощо.

На новоукраїнському ринку продавали й купували також вільні робочі руки. Велика армія безробітних з числа розореного селянства в пошуках заробітку йшла на південь. В. І. Ленін у праці «Розвиток капіталізму в Росії» серед великих робітничих ринків Херсонської губернії назвав і Новоукраїнку. Щороку на початку травня поміщицькі й куркульські попихачі з’їжджалися сюди набирати наймитів, які восени, зморені й обідрані, з потрісканими ногами й обвітреними чорними обличчями поверталися додому з мізерними заробітками і важкою думою про те, як прожити довгу зиму. Протягом 1893—1898 рр. на робітничому ринку в Новоукраїнці зареєстровано 14 тис. робітників.

На початку XX ст. агітаційну роботу серед місцевих трудящих розгорнули більшовики Одеси і Херсона. У квітні 1904 року прокурор Єлисаветградського окружного суду повідомив Одеську судову палату про те, що «… в посаді Новоукраїнці під час базару на ярмарковій площі знайдено було 23 прокламації революційного змісту». У травні того ж року в містечку розповсюджено більшовицькі відозви «До всіх запасних рядових» та «Для чого повинен вмирати російський солдат?» із закликом до боротьби проти існуючого ладу. Для керівництва підпільною революційною роботою Херсонський губернський комітет РСДРП у грудні 1905 року направив до Новоукраїнки свого представника, який роз’яснював програму партії, розповсюджував листівки. Під впливом революційно-масової роботи селяни Новоукраїнки навесні і влітку 1905 року не раз загрожували поміщикам захопленням орної землі, випасів та інших угідь. Налякані розгортанням селянського руху, царські власті в липні направили в містечко дві сотні козаків 7-го і 33-го Донського та батальйон 136-го піхотного Таганрозького полків. Та, незважаючи на це, 11 червня 1906 року відбувся виступ, що закінчився сутичкою з поліцією. Селяни роззброїли поліцейських. До Новоукраїнки прибув каральний загін, кількох учасників заворушення було заарештовано. У травні 1907 року страйкували робітники і службовці крамниць купця Виноградського, вимагаючи підвищення заробітної плати й скорочення робочого дня. Наприкінці року знову сталася кривава сутичка з поліцією, під час якої багатьох селян було поранено.

Навіть у роки реакції трудящі маси продовжували боротьбу. Начальник Херсонського губернського жандармського управління повідомляв в Одесу в грудні 1908 року, що селяни «незадоволені урядом і поміщиками, це незадоволення є відголоском 1905—1906 рр. і боротьба з ним надто важка». В іншому донесенні говорилося про підпали у вересні 1909 року селянами Новоукраїнки поміщицьких садиб та майна. У 1913 році в містечку налічувалося понад 16 тис. жителів. Працювали земська лікарня, де був тільки лікар і фельдшер, 5 початкових шкіл.

Під .час першої світової війни посилився процес зубожіння основної маси трудящого населення. 1915 року 30,5 проц. селян тут були безземельними, а 41,5 проц. мали лише по 1—2 десятини землі на двір. Щоб не вмерти з голоду, вони змушені були працювати у куркулів і поміщиків або орендувати в них землю на кабальних умовах. Робітники та дрібні ремісники також все більше розорювалися. На початку 1917 року в 91 ремісничій майстерні працювало всього 192 робітники. Населення на цей час становило 17 тис. чоловік.

Одержавши звістку про перемогу Лютневої буржуазно-демократичної революції, трудящі містечка й революційні солдати ешелону, який проходив через залізничну станцію, роззброїли стражників, заарештувавши трьох з них. Голова земської управи писав командуванню Одеського військового округу, що для «попередження безпорядків конче необхідно поселити в Новоукраїнці яку-небудь військову частину». Сюди був направлений взвод солдатів 8-го запасного кавалерійського полку. У березні з ініціативи передових робітників на залізничній станції, цегельні й маслозаводі було створено профспілкові організації. Кустарі, шевці й столярі об’єдналися в профспілку робітників і майстрів. Робітники багатьох підприємств вимагали 8-го-динного робочого дня, підвищення заробітної плати і введення робітничого контролю над виробництвом.

У квітні 1917 року в Новоукраїнці обрано Раду робітничих і селянських депутатів. Під керівництвом більшовика Г. Й. Козловського відбулася першотравнева демонстрація. Учасники її вимагали припинення війни, передачі землі селянам, запровадження 8-годинного робочого дня. На мітингу трудящі одностайно висловили готовність виступити на захист революції.

Після перемоги Жовтневого збройного повстання в Петрограді на підприємствах Новоукраїнки пройшли збори. Робітники і селяни вітали створення Радянського уряду на чолі з В. І. Леніним. 25 листопада 1917 року учасники багатолюдного мітингу прийняли резолюцію: «Ми, робітники і селяни міста Новоукраїнки.., заслухавши доповідь товариша І. Д. Демченка, а також делегацію матросів і солдатів Петрограда, постановили:

1.                            Визнаючи і висловлюючи довір’я владі Ради Народних Комісарів у центрі і Радам робітничих, солдатських і селянських депутатів на місцях, ми всіма силами готові підтримати Ради проти будь-яких контрреволюційних замахів.

2.                            Видати товаришам делегатам лишки хліба для революційного пролетаріату і революційної армії.

3.                            Влада робітників і селян хай зміцнюється на страх буржуазним хижакам серед усіх народностей Росії».

Дізнавшись про І Всеукраїнський з’їзд Рад та його рішення, трудящі Новоукраїнки на загальних зборах у грудні 1917 року рішуче заявили: «Ми з обуренням засуджуємо антинародну політику Центральної ради. Всіма силами будемо підтримувати справді народний Радянський уряд, створений у Харкові».

На початку лютого 1918 року до містечка прибув загін червоногвардійців з Єлисаветграда, який після сутички з гайдамаками в районі залізничної станції очистив його від військ націоналістичної Центральної ради. 10 лютого щойно обрана Рада робітничих, селянських і солдатських депутатів сповістила про встановлення Радянської влади в Новоукраїнці. Почалося проведення в життя ленінського Декрету про землю. Біднота була забезпечена хлібом і посівним зерном. Націоналізовувалась приватна власність капіталістів і купців. Налагоджувалася робота на підприємствах міста.

Але трудящим Новоукраїнки, як і всьому українському народові, довелося вести ще довгу і запеклу боротьбу, щоб відстояти владу Рад від внутрішньої контрреволюції та іноземних загарбників. У лютому було сформовано з добровольців і озброєно з допомогою групи військ А. Полупанова, що прибула на станцію Помічна, «червоногвардійський загін у складі 500 чоловік для захисту завоювань народу». У березні червоногвардійці відбили перший наступ окупантів та 18 березня змушені були відійти до Єлисаветграда. Новоукраїнку захопили австро-німецькі загарбники та їх прислужники — українські буржуазні націоналісти. Повернулися поміщики й місцева буржуазія. Проводилися масові арешти, обшуки, розправи над тими, хто співчував Радянській владі. Було страчено 15 робітників і селян, у т. ч. більшовика Г. Й. Козловського. Загарбники вивозили до Німеччини пшеницю, худобу, м’ясо.

Та жорстокі репресії не залякали населення. Так, у повідомленні командування австро-німецьких військ від 23 липня 1918 року говорилося, що повсталі селяни Пушківки, Новоукраїнки та інших сіл Єлисаветградщини нападали на солдат, вбивали їх. Під ударами повстанських робітничо-селянських сил і під впливом революційних подій у нашій країні і в Німеччині окупаційна армія розпадалася. На станції Новоукраїнка австрійські солдати продавали продовольство, військове спорядження і навіть зброю. Але після втечі інтервентів владу в містечку захопили ставленики петлюрівської Директорії.

У січні 1919 року сюди нелегально повернулися більшовики П. М. Чубов, А. А. Куркула, Б. М. Коган та І. Д. Демченко. Вони створили підпільний ревком, який згодом організував партизанський загін на чолі з Г. А. Черновим. Силами цього загону та партизанського загону під керівництвом П. С. Ткаченка 12 лютого 1919 року петлюрівців було вигнано з Новоукраїнки. Партизани разом повели дальший наступ на ворогів.

У Новоукраїнці відновилася Радянська влада. Знову почав діяти ревком, який в кінці місяця сформував новий загін червоних бійців, озброївши їх не тільки гвинтівками, ай гарматами, захопленими у петлюрівців. Загін увійшов до Знам’янського полку 6-ї Української Радянської дивізії, а його артбатарею було перетворено на дивізіон, командиром якого призначили М. І. Мокряка.

М. І. Мокряк народився 1886 року в Новоукраїнці, в сім’ї селянина-наймита. Був учасником першої світової війни і відзначений трьома георгіївськими хрестами та іншими нагородами. Після повернення на початку 1918 року до рідного міста активно включився в боротьбу за владу Рад, спочатку як агітатор, згодом — помічник військового комісара. На початку 1919 року він брав активну участь у боротьбі проти петлюрівців. Як відважний командир Червоної Армії уславився на фронтах громадянської війни, зокрема, на Південному фронті, за що командування відзначило його іменним золотим годинником.

26 жовтня 1919 року в бою з денікінцями біля станції Комаричі М. І. Мокряк загинув. «Він з перших днів революції непохитно стояв на сторожі інтересів трудящих»,— говориться в рапорті політвідділу 14-ї армії, що представляв його до нагороди. Батьківщина високо оцінила героїчні подвиги мужнього сина українського народу. М. І. Мокряка посмертно нагороджено орденом Червоного Прапора. Його поховано в Москві на Красній площі біля Кремлівської стіни. У виставочному залі Ленінградської державної ордена Трудового Червоного Прапора публічної бібліотеки ім. М. Є. Салтикова-Щедріна в експозиції героїв громадянської війни поряд з портретами В. І. Чапаева, Г. І. Котовського, М. О. Щорса, О. Я. Пархоменка та інших — портрет М. І. Мокряка, написаний художником А. Кручиною. Новоукраїнці назвали ім’ям славного земляка вулицю міста, а до 50-річчя Радянської влади на Україні йому споруджено пам’ятник на вулиці Леніна.

Активними учасниками боротьби за владу Рад були також М. Д. Товмаченко, М. К. Пуриш, С. М. Патратій, М. О. Сокуренко, комуністи М. П. Бубнов, І. М. Горделей (по-звірячому вбитий бандитами влітку 1919 року), І. Д. Демченко, нагороджений орденом Червоного Прапора, а згодом і Червоної Зірки, та інші.

29 березня 1919 року створено міський і волосний партійні комітети. Поступово налагоджувалася робота промислових підприємств, проводилася заготівля хліба та інших продуктів для Червоної Армії. Було націоналізовано банк. У місті почала працювати лікарня, відкрилося два початкові училища, 8 народних шкіл, поштово-телеграфна контора, телефонна станція тощо.

Трудящі Новоукраїнки у травні 1919 року активно боролися з григор’євцями та куркульськими елементами, що їх підтримували. До кінця місяця їх було розгромлено. Та на початку серпня на територію волості вдерлися денікінці. Протягом двох тижнів червоні частини тримали оборону в районі Новоукраїнки, але після 20 серпня місто все ж захопили білогвардійці. Вони вбивали радянських активістів, грабували населення, відновили владу поміщиків. Підпільний ревком організував партизанський загін з 200 чоловік. З його допомогою частини Червоної Армії 2 лютого 1920 року визволили Новоукраїнку.

В місті було остаточно відновлено Радянську владу. В кінці березня відбулися вибори до Ради, а 2 квітня на першому засіданні виконком прийняв рішення: «Вся влада в місті і Новоукраїнський волості з 1 квітня 1920 року перейшла до виконкому Ради». В липні створено комітет незаможних селян, до якого ввійшло спершу 25 чоловік. Він згуртував селянську бідноту на боротьбу за зміцнення Радянської влади. Всього на той час налічувалося 1874 незаможники.

Організаторами відбудови господарства, налагодження державної дисципліни, зміцнення органів місцевої влади та боротьби з антирадянськими елементами стали волосні партком (секретар К. К. Мишаков) і виконком (голова П. М. Чубов). Активним помічником їх була комсомольська організація, створена 27 квітня 1920 року. Юнаки і дівчата вели активну політичну і культурно-масову роботу серед населення, брали участь у відбудові рідного міста, відкривали робітничо-селянські клуби, вивчали військову справу тощо. Визнаним вожаком ново-української молоді в топ час став І. Д. Демченко, син кадрового робітника, доброволець Червоної Армії, учасник громадянської війни. Він організовував молодіжні суботники і недільники, з його ініціативи засновано першу в місті сільськогосподарську комуну. Комсомольці посадили картоплю, підготували 10 десятин землі під озиму пшеницю і стільки ж зорали на зяб. Восени 1920 року на ім’я В. І. Леніна для дітей Півночі з Новоукраїнки було відправлено вагон продуктів. В. І. Ленін через військового комісара міста, що супроводжував цей вантаж, передав палкий привіт новоукраїнським комсомольцям, а довідавшись, що вони майже всі ходять босі, дав розпорядження вислати їм черевики.

На світанку 28 грудня 1920 року на місто напала тритисячна банда Махна. Проти неї виступили зі зброєю в руках червоноармійці, комуністи і комсомольці. В бою загинув І. Д. Демченко (його ім’ям названо одну з центральних вулиць Новоукраїнки і районну дитячу бібліотеку; Іван Демченко навічно занесений у списки районної комсомольської організації). Бандити по-звірячому вбили 50 чоловік, розгромили радянські установи, пограбували населення.

За роки громадянської війни занепало господарство міста. Кількість кустарних майстерень зменшилася з 91 до 20, а число робітників у них—із 192 до 536. Скоротилися посівні площі й поголів’я худоби. Волосна партійна організація, міська Рада, КНС докладали всіх зусиль, щоб відбудувати промисловість і сільське господарство, подолати голод і розруху. Конфіскований 1921 року у куркулів посівний матеріал передано селянам-біднякам, що дало можливість вже наступного року ліквідувати продовольчі труднощі. В умовах непу КНС приділяв велику увагу об’єднанню бідноти для боротьби з куркульством, залученню її до різних форм кооперації. Створювалися колективні господарства. Перша сільськогосподарська артіль в Ново-українці, у розпорядженні якої було близько 500 десятин землі, організована 9 лютого 1921 року. До неї вступило 17 селянських господарств. У березні того ж року виник кооператив «Нова праця». 14 квітня 1924 року він одержав від місцевого сіль-банку позику, на яку придбав у товаристві «Село-техніка» перший в окрузі трактор.

1925 року ТСОЗ «Нова молдаванка» об’єднав 46 селян-бідняків і мав 55 десятин землі, коня, дві корови, дерев’яну борону. Для подання допомоги селянським господарствам технікою, знаряддями виробництва, кредитом у 1926—1927 рр. виникають машинно-тракторні товариства «Незаможник» і «Перемога», кредитні та споживчі кооперативні об’єднання і ТСОЗи. Це були перші кроки у здійсненні ленінських планів кооперування селянства.

В цей час розвивалася місцева промисловість по переробці сільськогосподарської продукції. Уже в 1925—1927 рр. тут працювало 28 млинів, у т. ч. паровий, 10 крупорушок, 7 олійниць, молочний завод. Були побудовані також цегельний завод та елеватор на 100 тис. пудів зерна. Кооперативна і державна торгівля витісняла власників-непманів.

Велика увага приділялася здійсненню культурної революції. Необхідно було перш за все ліквідувати неписьменність, розширити мережу навчальних закладів. З цією метою в Новоукраїнці 1923 року створено 43 школи лікнепу, які охопили навчанням 950 дорослих, а наступного року — 1359 чоловік. У 1926 році в місті відкрито перший робітничий клуб, при якому працювали драматичний, літературний, музичний, спортивний та інші гуртки. Тут читалися лекції на політичні й наукові теми, влашювувалися вистави, музичні вечори.

У другій половині 20-х років, особливо після XV з’їзду партії, посилився кооперативний рух, а з 1929 року розпочався масовий вступ до колгоспів. Лише протягом першого півріччя понад 50 проц. селянських господарств Новоукраїнки об’єдналися в 4 колгоспи. Незважаючи на опір куркульства, яке вело антирадянську агітацію серед селян, підпалювало хати і вбивало комуністів, гноїло хліб, отруювало і знищувало колгоспну худобу тощо, в 1930 році тут було вже 16 артілей, що охопили майже всі селянські господарства. 8—9 травня 1930 року в місті відбулася районна партійна конференція (з 1923 року Новоукраїнка — центр району), що підбила підсумки колгоспного і культурного будівництва, розробила заходи щодо економічного піднесення артілей, організації машинно-тракторної станції, боротьби з куркульством. З палкою підтримкою політики партії виступив представник від делегації колгоспників, який заявив: «Ми з вами, з ленінською Комуністичною партією, яка веде нас по шляху соціалістичного будівництва до кращого майбутнього». Велику роль у зміцненні колгоспів району відіграла створена 1932 року в Новоукраїнці машинно-тракторна станція.

Партія та уряд в усьому допомагали колгоспному селянству. У березні 1932 року до Новоукраїнки прибув голова ВУЦВКу Г. І. Петровський. У виступі на засіданні райвиконкому він поставив завдання щодо організаційного зміцнення колгоспів і розгортання соціалістичного змагання. Г. І. Петровський ознайомився з новоукраїнськими колгоспами, відвідав дитячий будинок, якому передав гроші для поліпшення побутових умов дітей. 21 березня 1932 року у районній газеті «Колгоспник» була надрукована його стаття, що мала велике значення для зміцнення молодих колективних господарств району.

У жовтні Новоукраїнку відвідав перший секретар ЦК КП(б)У С. В. Косіор. Він побував у ряді господарств, в МТС, цікавився виконанням планів сівби й хлібозаготівель, на нараді керівників району піддав гострій критиці недоліки в керівництві районом і, зокрема, машинно-тракторною станцією. Через три роки Новоукраїнська МТС першою в області закінчила весняну оранку та сівбу ранніх зернових і одержала премію Наркомзему УРСР.

Дальше забезпечення артілей машинами, широке розгортання стахановського руху стали головною передумовою нових перемог на фронті соціалістичного будівництва. На колгоспні поля прибувала нова техніка, вищим став рівень механізації робіт. У 1937 році в господарствах району працювало 174 трактори, 56 комбайнів тощо. У 1939 році 10 новоукраїнських колгоспів брали участь у Всесоюзній сільськогосподарській виставці, а наступного року — вже 16. Двічі учасницею Виставки була свинарка колгоспу «Жовтнева хвиля» депутат обласної Ради депутатів трудящих О. П. Клименко, яка одержала по 23 ділових поросят від кожної свиноматки. Серед передовиків колгоспного виробництва були делегат Другого Всесоюзного з’їзду колгоспників ланкова М. Я. Левицька, бригадир тракторної бригади Новоукраїнської МТС С. Л. Стратонов, завідуюча молочнотоварною фермою Г. Діхтяренко, комбайнер МТС Н. В. Попелянченко, доярка Г. Цьома та багато інших.

За роки довоєнних п’ятирічок у Новоукраїнці збудовано теплову електростанцію, елеватор, цегельний завод, інкубаторну станцію, що давала по 130 тис. курчат за сезон. Стали до ладу хлібопекарня, завод фруктових вод, маслосирзавод експортної продукції, який щорічно переробляв понад 65 тис. кг молока. Організовано артілі «Соцхарчовик», швейників, деревообробну тощо. Зростала продуктивність праці на підприємствах, тільки протягом 1940 року вона підвищилася на 11—13 проц. Знатними виробничниками стали слюсар машинно-тракторної майстерні Т. Флоренко, токар-шліфувальник цього ж підприємства 3. Рачкован, майстер-стахановець маслозаводу М. Г. Завгородній.

Значно поліпшилося медичне обслуговування населення. В Новоукраїнській лікарні хворим подавали допомогу 14 медичних працівників. Великих успіхів було досягнуто в розвитку народної освіти. Уже 1930 року працювали 3 семирічні, 2 початкові, 2 школи лікнепу. Зросли ряди інтелігенції, яка брала активну участь в громадському житті села. У 1940/41 навчальному році в 4 середніх і 6 семирічних школах трудилося 122 вчителі. Кількість учнів протягом 30-х років зросла у п’ять разів. На базі двох профшкіл у 1930—1931 рр. створено технікуми зерновий і механізації сільського господарства, в яких навчалося 206 чоловік. У 1933—1934 рр. прийняли учнів агрошкола ім. В. І. Леніна, ветеринарна і медична та однорічна школи масових колгоспних кадрів. В них здобувало знання близько 900 чоловік. У середині 30-х років відкрито сільськогосподарський технікум та дворічну школу медсестер.

Під час довоєнних п’ятирічок в Новоукраїнці споруджено кінотеатр, будинок культури, будинок колгоспника і будинок піонерів. Працювали 8 колгоспних клубів, 2 районні бібліотеки. Радіовузол обслуговував 700 точок. 31930 року виходила районна газета «Колгоспник».

Але мирну працю трудящих Новоукраїнки порушив розбійницький напад гітлерівської Німеччини. Уже в перші дні війни на підприємствах, у колгоспах, установах проходили мітинги, на яких радянські люди клялися захищати Батьківщину, а ті, що залишаться в тилу — невтомно працювати, щоб безперебійно забезпечувати фронт усім необхідним. Створювалися загони народного ополчення, винищувальні батальйони, навколо міста будувалися оборонні укріплення.

2 серпня 1941 року фашистські варвари увірвалися в Новоукраїнку. Майже три роки вони грабували й руйнували промислові підприємства і колгоспні господарства, вивозили хліб, худобу, цінне устаткування, машини тощо. Окупанти стратили в районі 9920 чоловік, 610 відправили на каторжні роботи до Німеччини. Гітлерівці закатували секретаря Новоукраїнського райкому ЛКСМУ С. Л. Стратонова, учасника громадянської війни П. М. Маркідова, слідчого прокуратури X. М. Алексюка та багатьох інших. В Гусарському лісі було розстріляно понад 150 місцевих жителів. Близько 20 тис. знищено в концтаборі на околиці міста, на станції Адабаш.

Радянські люди саботували заходи окупаційних властей, допомагали військовополоненим, викривали зрадників. Родина Бурагів — Яків, Меланія і Борис — тримала зв’язок з партизанами, за що була страчена фашистами. Працівники лікарні Б. І. Винарова, Л. Г. Іщенко, К. Я. Рибак лікували поранених радянських військовополонених і організовували їх втечі до партизанів. Вони переправляли народним месникам також різні медикаменти і медичний інструмент. Родина Є. М. Петренка в період окупації переховувала радянську розвідницю-радистку К. І. Троїцьку, яка за завданням розвідділу 3-го Українського фронту була висаджена в цій місцевості для збирання і передачі розвідувальних даних штабу фронту. 17 березня частини 2-го Українського фронту (13-а, 97-а та 50-а гвардійські стрілецькі дивізії у взаємодії з 27-ю гвардійською танковою бригадою) штурмом оволоділи містом і залізничною станцією Новоукраїнка. Вже наступного дня Москва салютувала доблесним військам-визволителям Новоукраїнки і залізничного вузла Помічна. Семи частинам і з’єднанням, які особливо відзначилися в цій операції, було присвоєно найменування «Новоукраїнських». У боях за місто загинуло 3655 воїнів Червоної Армії, серед них росіяни, українці, вірмени, узбеки, чуваші, а також представники інших народів нашої багатонаціональної Вітчизни. їм споруджено пам’ятник. Понад 600 новоукраїнців полягли смертю хоробрих на фронтах Великої Вітчизняної війни. їх імена викарбувані на мармурових плитах двох обелісків Слави, встановлених до 25-річчя визволення Новоукраїнки від німецько-фашистських окупантів.

Весною 1944 року з обкому партії до Новоукраїнки прибула група комуністів. Відновили діяльність райком партії, міська Рада. Під їх керівництвом розпочалися відбудовні роботи. У важких умовах трудящі міста ліквідовували наслідки фашистської окупації. Гітлерівці повністю зруйнували електростанцію, млин, елеватор, майстерні МТС, маслозавод, цегельний завод, промислові артілі, залізничній шосейні мости, залізничну колію, вокзал і станційні споруди, всі культурно-побутові та адміністративні приміщення, школи та дошкільні заклади, приміщення пошти, багато житлових будинків. Величезних збитків було завдано сільському господарству. Фашисти вивезли з колгоспів техніку, зерно, робочу і продуктивну худобу, знищили майже всі тваринницькі ферми. Близько 500 чоловік щоденно виходили на відбудову зруйнованих об’єктів. Тільки на спорудженні залізничного мосту біля станції Адабаш відпрацьовано 9300 людино-днів. У березні 1944 року в Новоукраїнці створено будівельно-монтажне управління, дали продукцію побутовий комбінат, промислові артілі «Перемога», «Червоний Жовтень», «Перше серпня», окремі цехи маслозаводу тощо. Піднімалися з руїн школи, магазини, підприємства громадського харчування. Для госпіталів новоукраїнці здали 300 ліжок, багато посуду, білизни тощо. До 10 грудня 1944 року трудящі району надіслали понад 883 тис. крб. на спорудження танкової колони «Кіровоградський комсомолець» і ескадрильї літаків.

На заклик райкому партії і райвиконкому хлібороби району зібрали із своїх запасів для засіву громадських ланів 13 тис. цнт зерна. Польові роботи в 1944— 1945 рр. довелося виконувати вручну і коровами. Низький рівень агротехніки і механізації робіт не міг забезпечити високого врожаю. Пересічно на кожному гектарі було вирощено по 10 цнт зерна, у т. ч. по 14 цнт озимої пшениці, по 93 цнт цукрових буряків. Велику допомогу машинами подала держава. Якщо в квітні 1944 року Новоукраїнська МТС мала 21 трактор і 7 молотарок, то вже в 1947 році — 47 тракторів, 13 комбайнів, 17 молотарок. Значну допомогу в організації колгоспних тваринницьких ферм подали трудящі братніх республік Закавказзя та Середньої Азії, які вже 1944 року надіслали 200 голів великої рогатої худоби, 705 овець, 500 коней. На придбання робочої худоби у 1946 році держава виділила артілям кредит у сумі 924 тис. карбованців.

На кінець четвертої п’ятирічки трудящі міста залікували рани, заподіяні війною. В колгоспах було повністю освоєно довоєнні посівні площі, збільшилося поголів’я худоби та її продуктивність. Новоукраїнській МТС за успішну роботу в 1955 році присуджено перехідний Червоний прапор ВЦРПС і першу премію Міністерства сільського господарства України.

Колгоспи Новоукраїнки протягом 1950—1959 рр. об’єдналися у три великі: «Росія», ім. Леніна та «Дружба». Тепер це — високопродуктивні, багатогалузеві господарства з міцною матеріально-технічною базою. Тільки спецгосп «Дружба» мав у 1970 році 57 тракторів, 41 автомашину, 19 зернових, 18 бурякозбиральних комбайнів. Комсомольсько-молодіжна тракторна бригада № 3 цього господарства в 1969 році стала ініціатором змагання комсомольсько-молодіжних колективів області за високу культуру землеробства і, виборовши перше місце, була нагороджена перехідним призом ім. двічі Героя Соціалістичної Праці О. В. Гіталова та Почесною грамотою ЦК ЛКСМУ. За перемогу в змаганні на честь ленінського ювілею бригаді вручено Почесний диплом ЦК ВЛКСМ, Міністерства сільського господарства СРСР та ЦК профспілки працівників сільського господарства і заготівель.

Ще в 50-х роках на всю республіку линула слава про звершення механізаторів комсомольсько-молодіжної бригади колгоспу «Росія», яку очолював послідовник О. В. Гіталова комуніст В. С. Андріяш. Високі врожаї при мінімальних затратах праці — ось трудовий почерк цього колективу. У 1958 році бригада першою в республіці удостоєна почесного звання колективу комуністичної праці. В. С. Андріяш нагороджений орденами Леніна і Трудового Червоного Прапора з присвоєнням почесного звання заслуженого працівника сільського господарства УРСР. Тракторист цього колгоспу В. Ф. Майданикна республіканських конкурсах-змаганнях орачів 1970 і 1971 років зайняв перше місце. Йому двічі вручено почесний приз абсолютного чемпіона України та мотоцикл. Завдяки поліпшенню сівозміни, широкій механізації робіт, внесенню добрив та впровадженню у виробництво високоврожайних сортів значно підвищилася врожайність зернових і технічних культур. Так, 1970 року зібрали зернових з гектара у спецгоспі «Дружба» — по 31,4 цнт, у колгоспах «Росія» — по 30,6 цнт, ім. Леніна — по 28,2 цнт. Відповідно на фуражну корову було надоєно по 3486 кг, 2960 кг, 2402 кг молока, а доярка К. П. Мірошниченко з спецгоспу «Дружба» одержала по 4063 кг. Протягом восьмої п’ятирічки в 1,5—2 рази збільшилися прибутки господарств. 1971 року у спецгоспі «Дружба» було вирощено на гектарі по 35,5 цнт зернових, у колгоспі «Росія» — 36,6 цнт, ім. Леніна — 31,9 цнт. Йдучи назустріч 50-річчю утворення СРСР, трудівники ланів зобов’язалися домогтися ще кращих показників і достроково виконати виробничі завдання 1972 року.

За успіхи у розвитку сільського господарства, виконання планів виробництва основних видів сільськогосподарської продукції в 1970 році Головний комітет ВДНГ СРСР нагородив Новоукраїнський район дипломом першого ступеня, а колгосп «Росія» — дипломом другого ступеня. Голова колгоспу «Росія» В. В. Бабенко та головний агроном районного управління сільського господарства Д. Г. Башуров відзначені срібними медалями ВДНГ, 14 чоловік — бронзовими.

Інтенсивно розвивається місцева промисловість. Збудований у 1958—1962 рр. цукровий завод нині переробляє 25 тис. цнт буряків за добу і дає за рік більше 150 тис. цнт цукру. Його продукція експортується в Болгарію, Югославію, Ірак та інші зарубіжні країни. Розширено і реконструйовано цегельний завод, у 1970 році він випустив 17 млн. штук цегли, а в найближчі роки буде виробляти 28 млн. Маслозавод дав у 1970 році 15 781 цнт вершкового масла, 4555 цнт сиру тощо. Працюють

щебеневий завод, харчокомбінат, промисловий і побутовий комбінати, меблева фабрика «Зірка», автопідприємство, «Міжколгоспбуд», райоб’єднання «Сільгосптехніки», міжрайбаза, лісорозсадницький радгосп, комбінат хлібопродуктів, гранітні кар’єри тощо.

У 1969 році за виробничі успіхи колектив, комбінату хлібопродуктів нагороджений перехідним Червоним прапором Ради Міністрів УРСР, Української республіканської ради профспілок та першою грошовою премією. Високе звання ударника комуністичної праці вже здобули понад 700 робітників і колгоспників міста. Звання комуністичних присвоєно 39 колективам, цехам і бригадам.

На честь 100-річчя з дня народження В. І. Леніна 1120 новоукраїнців нагороджені ювілейними медалями. Багатьох з них занесено до обласної та районної Ленінських книг трудової слави. За високі досягнення у перед ювілейному змаганні і на честь XXIV з’їзду КПРС Новоукраїнський район нагороджений перехідним Червоним прапором ЦК КП України і Ради Міністрів УРСР та першою грошовою премією, а в 1971 році за високі врожаї озимої пшениці — перехідним Червоним прапором ЦК КП України і Ради Міністрів УРСР та першою грошовою премією, а також перехідним Червоним прапором обкому КП України і облвиконкому.

Партія і уряд високо оцінили доблесну працю трудящих Новоукраїнки. 80 чоловік удостоєні урядових нагород, зокрема ордена Леніна — бригадир спецгоспу «Дружба» Д. А. Іщенко, комбайнери цього ж господарства І. С. Ткаченко, М. А. Коляда, доярка колгоспу «Росія» М. П. Мудра. Орденами Леніна і Трудового Червоного Прапора відзначені 55 чоловік, серед них кавалер орденів Леніна і Трудового Червоного Прапора перший секретар райкому партії М. Г. Чередник, двох орденів Леніна — колгоспниця Л. М. Жорнова, ордена Леніна— головний агроном колгоспу «Росія» А. ГІ. Майданик і бригадир тракторної бригади М. М. Цертій. Орденом Трудового Червоного Прапора нагороджені вчителі Т. Я. Пилипенко, Б. М. Кофман. Спрямовує творчу ініціативу мас Новоукраїнська партійна організація, в якій налічується 1067 комуністів. 1452 комсомольці ведуть за собою всю молодь міста.

Питання дальшого економічного і культурного розвитку Новоукраїнки — предмет постійної уваги місцевих органів влади. До міської Ради 1971 року обрано 72 депутати, у т. ч. 42 комуністи. Вона регулярно розглядає питання роботи промислових підприємств і колгоспів, якості продукції, розвитку торгівлі, побутового обслуговування населення тощо. При Раді працюють 5 комісій, навколо яких згуртувався великий актив. Так, у роботі комісії сільського господарства, крім восьми депутатів, безпосередню участь беруть ще 10 чоловік. У 1970 році комісія ретельно вивчила питання культури землеробства в рільничій бригаді спецгоспу «Дружба», виконання соціалістичних зобов’язань тваринниками колгоспу «Росія» тощо. У вирішенні соціально-культурних питань активну участь беруть також вчителі міста, старі більшовики, пенсіонери. Бюджет міської Ради в 1971 році становив 493 тис. крб., а на 1972 рік намічено використати понад 500 тис. крб. Це дасть можливість асигнувати значні кошти на благоустрій міста. Де колись звивалися брудні вулички, тепер на 25 км простяглися широкі асфальтовані й забруковані вулиці з електричним освітленням. Замість скособочених бідняцьких хат виросли добротні будинки. Поряд з цукровим заводом на околиці Новоукраїнки з’явилося ціле робітниче селище, де проживає 265 родин, є своя лікарня, магазини. За останні 10 років понад тисячу сімей трудящих справили новосілля. Тільки в 1969 році тут споруджено 170 будинків. Діє водопровід. Близько 3 тис. квартир мають газові плити. Зріс попит населення на культурно-побутові предмети: радіоприймачі, телевізори, холодильники, пральні і швейні машини, легкові автомашини, мотоцикли тощо, що свідчить про невпинне підвищення добробуту.

Широко розгалужена міська мережа медичних закладів. Якщо до революції тут працювали лише земський лікар і фельдшер, то тепер на варті здоров’я новоукраїнців — 160 медпрацівників з середньою та 40 із вищою медичною освітою. При міській лікарні функціонують різні лабораторії і кабінети, оснащені сучасною апаратурою. В 1970 році ще здано в експлуатацію лікарню на 55 місць. При районній лікарні будується медичний комплекс на 240 ліжок. У 13 дитячих садках і яслах виховуються 1047 дітей.

Понад 4 тис. юнаків і дівчат навчаються у 4 середніх і 4 восьмирічних, вечірній і заочній середніх школах, школі-інтернаті, музичній, спортивній і школі кулінарів. За відмінну підготовку молодих спеціалістів для громадського харчування Новоукраїнській школі кулінарів 1971 року присуджено перше місце серед республіканських закладів цього типу. В місті працюють 288 учителів і вихователів, серед них майстри педагогічної справи — заслужені вчителі УРСР О. Я. Фролова і А. К. Стовбчата.

Велику пропагандистську роботу серед трудящих проводить міська організація товариства «Знання», при якій відкрито народні університети культури, педагогічних знань, батьківський лекторій.

У місті — 8 клубів, 4 будинки культури, палац культури «Ювілейний» з двома залами на тисячу місць, широкоекранний кінотеатр. Понад 900 чоловік беруть участь у 36 гуртках художньої самодіяльності. У 8 міських бібліотеках — 148,7 тис. томів. На тисячу мешканців передплачується щорічно близько 1400 примірників газет і журналів. У Новоукраїнці виступали творчі колективи посланців братніх республік: естрадний ансамбль Комі АРСР, уральський народний хор, естрадний ансамбль Литовської РСР «Ехо Вільнюса», естрадний ансамбль Казахської РСР «Гуль-дер», театральні колективи з Іванова, Кишинева, Тюмені та інших міст нашої країни.

З Новоукраїнки вийшли Ф. В. Левицький (1858—1933 рр.) — український актор, заслужений артист УРСР, Н. Є. Ємельянова — професор Московської консерваторії, Р. М. Сергієнко — народна артистка УРСР, А. А. Новикова — доктор біологічних наук, В. А. Шусь — доктор медичних наук, Є. Ю. Кастелі — кандидат історичних наук та інші.

З 1948 року Новоукраїнський районний суд підпорядковувався управлінню Міністерства юстиції у Кіровоградській області.

30 січня 1949 р. уперше відповідно до Конституції УРСР (ст. 108) і Закону СРСР про судоустрій 1938 р. відбувалися вибори народних суддів громадянами району на основі загального, прямого та рівного права при таємному голосуванні. Порядок виборів детально визначався у Положенні про вибори народних суддів від 10 жовтня 1948 р. Народні судді та народні засідателі обиралися на три роки. Для кандидатів установлювався віковий ценз — 23 роки.

На підставі Указу Президії Верховної Ради СРСР від 30 серпня 1956 року обласне управління Міністерства юстиції було ліквідоване і функції судового управління народними судами були передані обласному суду. Мін'юст УРСР, а також інших республік отримав статус союзно-республіканського міністерства. На обласні суди покладалися не властиві для судових органів функції керівництва нотаріальними конторами, виконанням судових рішень і вироків у частині майнових стягнень, контролю за усією діяльністю народних судів, проведення в них ревізій. Народні суди отримали право призначати судових виконавців.

Завдання правосуддя та нові засади реформування судової системи визначили прийняті наприкінці 1958р. Основи законодавства про судоустрій Союзу РСР, союзних і автономних республік, а також Закон про судоустрій УРСР від 30 червня 1960 р. Зміни торкалися передусім організації та діяльності низової ланки судової системи. Замість дільничної системи народних судів встановлювалися єдині народні суди району чи міста, які тепер обиралися не на три, а на п'ять років. Народні засідателі обиралися на два роки зборами трудових колективів. Судові справи між суддями розподілялися за територіальним принципом, тобто за кожним суддею закріплювалася певна територія району (міста). Народні суди мали звітувати про свою діяльність перед відповідними Радами, а народні судді — перед виборцями.

Підвищити роль громадськості у здійсненні правосуддя давали змогу керовані судами самодіяльні органи — Ради народних засідателів. Відновили діяльність товариські суди, що виникли в 20-х роках для боротьби з порушниками дисципліни праці. Згідно з Положенням про товариські суди Української РСР від 15 серпня 1961 р. їх підсудності підлягали справи про антигромадські вчинки й злочини, за скоєння яких не передбачалося кримінальне покарання. Товариські суди застосовували переважно заходи громадського впливу, а в разі необхідності могли порушувати клопотання перед народними судами про застосування кримінального покарання. Справи розглядалися колегіально — трьома членами товариського суду.

Проте спроба децентралізувати управління судовою системою виявилася невдалою, і в 1962 р. поновився попередній порядок загального керівництва судами з боку Мін'юсту та його органів.

Указом Президії Ради УРСР від 6 жовтня 1970 року було створене Міністерство Юстиції УРСР та відділи юстиції облвиконкому. У зв’язку зі створенням відділів юстиції структура і функції обласного суду змінились. З 1970 року обласним судом були передані відділу юстиції функції управління і організації народними судами.

Після придбання Україною суверенітету у грудні 1991 року в країні в органах влади всіх рівнів відбувається реформування. Здійснюється удосконалення судової системи, діяльності судів.

Згідно з Законом України «Про внесення змін і доповнень до Закону Української PCP «Про судоустрій Української PCP», Кримінально-процесуального та Цивільного процесуального кодексів Української PCP» від 17 червня 1992 року № 2464-12 судовий процес проводиться суддею одноособово за участю прокурора, адвокатів, секретаря. Народні засідателі участі в судовому процесі не беруть. Це знайшло відображення у назві суду: з 1993 року він діє як Новоукраїнський  районний суд Кіровоградської області.

У 2002 році згідно з Законом України «Про судоустрій України», прийнятим 07 лютого 2002 року №3018-ІІІ, суд мав назву – місцевий  Новоукраїнський районний суд Кіровоградської області.

З початку 2003 року суди стали підвідомчими Державній судовій адміністрації України.

З метою забезпечення роботи суду по здійсненню правосуддя, узагальнення судової практики та іншої діяльності в Новоукраїнському районному суді Кіровоградської області діє апарат суду.

Діяльність суду при здійсненні правосуддя спрямована на зміцнення законності та правопорядку, запобігання злочинам та іншим правопорушенням.

Робота по діловодству в Новоукраїнському районному суді Кіровоградської області також покладається на апарат суду.

В архіві Новоукраїнського районного суду збереглися книги наказів, згідно з якими у складі народного суду Новоукраїнського району працювали:

Суддя, голова суду Назарук Леонтій Прохорович - з післявоєнного часу  працював до 1984 року, з ним працював суддя  Левченко Володимир Іванович, звільнився у відставку.

   Суддя, голова суду  Пригорніцький Віталій Павлович - з 1984 по 2000 роки.

Суддя, голова суду  Осадчук Володимир Павлович  - з 1985  року по теперішній час.

Суддя Охременко Віктор Анатолійович - з 1991 по  2012 роки, звільнений  у відставку.

Судді: Гарбуз Ольга Анатоліївна (працює по теперішній час),

Суддя Стальніков Владислав Михайлович  у 2010 році звільнений у відставку.

Секретарі судового засідання: Роковіцан Наталія Вікторівна, Пономаренко Руслана Віталіївна, Корольова Юлія Геннадіївна, Очеретня Марина Володимирівна.

   Старший секретар: Ожога Людмила Миколаївна.

До початку 1999 року в штатний розпис місцевого Новоукраїнського  районного суду входили судові виконавці, які призначалися на посади Кіровоградським управлінням юстиції:

судові виконавці: Павленко Людмила Іванівна, Рукавішнікова Антонтоніна Святославівна,Коцюрба Галина Петрівна.

У системі судів України Новоукраїнський районний суд є судом загальної юрисдикції, який вирішує цивільні, кримінальні справи, а також справи про адміністративні правопорушення; утворюється та діє за принципом територіальності; загальними принципами судочинства.

У судовій ланці Новоукраїнський районний суд Кіровоградської області є місцевим судом, тобто судом першої інстанції.

З набранням чинності Кодексу адміністративного судочинства України від 06.07.2005р. № 2747-IV, місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні:

- адміністративні справи, у яких однією зі сторін є орган чи посадова особа місцевого самоврядування, посадова чи службова особа органу місцевого самоврядування, крім тих, які підсудні окружним адміністративним судам;

- усі адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності;

- усі адміністративні справи щодо спорів фізичних осіб з суб'єктами владних повноважень з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг; -адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання ними рішень судів у справах, передбачених пунктами 1 - 4 частини першої цієї статті.

ІСТОРІЯ КЕРІВНИЦТВА СУДУ

З 22 лютого 1993 року наказом начальника відділу юстиції Кіровоградського облвиконкому 22-К від 22 лютого 1993 р. Осадчук Володимир Павлович зарахований на посаду народного судді Новоукраїнського  районного народного суду Кіровоградської області, народним суддею знаходився на посаді по  липень 2003 року. А з липня 2003 року   обраний суддею безстроково, і по сьогоднішній день займає дану адміністративну посаду голови Новоукраїнського районного суду та має стаж роботи на посаді голови суду понад 30 років.

Протягом тривалого часу, з січня 2001  року по сьогоднішній день суддею Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області працює Гарбуз Ольга Анатоліївна.

з  01 червня 2010  року по сьогоднішній день працює суддею Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області працює  Русіна Алла Анатоліївна.

з  17 березня 2011  року по сьогоднішній день працює суддею Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області працює  Музика Олена Василівна.

З 15 лютого 2008 року посаду керівника апарату Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області займає Шевчук Валентина Вікторівна, яка  1984 року  працювала в суді на посаді секретаря судового засідання та з липня 1994 року по лютий 2008 року старшим секретарем суду. Стаж роботи в суді понад 29 років.

Заступником керівника апарату Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області наказом ТУ ДСА України в Кіровоградській області № 119-К від 29.10.2010 року переведена з посади консультанта суду  Мірошніченко Яна Валеріївна. Стаж роботи в суді 8 років.

Згідно зі ст.ст. 25, 26 ЗУ “Про державну службу”, ст. 140 ЗУ “Про судоустрій України», пп.4,6 Розпорядження КМ України №88-р від 24.02.2003р. “Про віднесення посад працівників апарату судів загальної юрисдикції до відповідних категорій посад державних службовців”, працівники апарату суду були віднесені до державних службовців.

Значну частину свого життя присвятили служінню Феміди:

Шевчук Валентина Вікторівна:

- наказом №16 від 30.11.1984 року була прийнята на посаду секретаря судового засідання, а з 01.07.1994 року переведена на посаду старшого секретаря Новоукраїнського районного суду. Наказом № 16-К від 15.02.2008 року призначена на посаду керівника апарату суду як така, що пройшла за конкурсом, де і працює по теперішній час. Стаж роботи в суді 29 років.

Роковіцан Наталія вікторівна :

-наказом начальника відділу юстиції Кіровоградського облвиконкому №17-К від 19.12.1988 р. була призначена на посаду секретаря судового засідання Новоукраїнського Добровеличківського народного суду , а з 28.09.2001 року призначена  на посаду секретаря судового засідання  де і працює по теперішній час. Стаж роботи в суді 25 років.

Пономаренко Руслана Віталіївна:

-наказом № 49 від 21.10.2002 р. була прийнята  на посаду секретаря судового засідання, а з березня 2011 року прийнята на  на посаду помічника судді та з 20.11.2013 переведена на посаду секретаря судового засідання, де і працює по теперішній час. Стаж роботи в суді більше 20 років.

У 2003 році вперше для потреб Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області територіальним управлінням ДСА України в Кіровоградській області був придбаний перший комп'ютер. З кожним роком кількість оргтехніки зростала.

У зв'язку з технічним прогресом, який досяг і судової системи, забезпечення судів оргтехнікою та впровадження в судах комп'ютерних програм, до штатного розпису Новоукраїнського районного суду в лютому 2008 року була включена посада головного спеціаліста з інформаційних технологій.

Згідно зі штатним розписом на 2013 рік, до складу Новоукраїнського районного суду входять такі посади:

ТЕПЕРІШНІЙ СКЛАД СУДУ

Станом на 01.01.2013 року у Новоукраїнському районному суді працює 4 судді та 30 працівник апарату суду .

Голова суду  Осадчук В.П. – стаж роботи в суді 32 роки.

Заступник голови суду  Гарбуз О.А. – стаж роботи в суді 12 років

Суддя  Русіна А.А. – стаж роботи в суді 3 роки..

Суддя Музика О.В. – стаж роботи в суді 2 роки.

Керівник апарату суду  Шевчук В.В.. - стаж роботи в суді 26 років.

Заступник керівника апарату суду  Гриценко Я.В. - стаж роботи в суді 5 років.

Помічник  судді  Коваленко І.М.- стаж роботи в суді 10 років.

Помічник заступника голови суду  Науменко Я.А. - стаж роботи в суді 5 років.

Помічник судді  Панасенко Є.М. - стаж роботи в суді 5 років

Помічник судді  Полоз Я.Ю.. – працює в суді 6 років

Помічник судді  Пономаренко Р.В.. – працює в суді 11 років

Старший секретар суду  Ожога Л.М. - стаж роботи в суді 9 років

Головний спеціаліст з ІТ  Бородкін О.С. – працює в суді 5 років

Секретар судового засідання Роковіцан Н.В.. - стаж роботи в суді 25 років.

Секретар судового засідання  Саванюк Т.Ю. - стаж роботи в суді 2роки.

Секретар судового засідання Сеник О.Л. – працює в суді 9 років.

Секретар судового засідання Корольова Ю.Г. - стаж роботи в суді 2роки.

Секретар судового засідання  Пицюка І.Г. – працює в суді 9 років.

Секретар суду  Артеменко В.В. - стаж роботи в суді 2 роки.

Судовий розпорядник Ткаченко І.В. - стаж роботи в суді 7 років.

 Старший судовий розпорядник Ганічкіна К.Ю. – працює в суді 1 рік .

Друкарка І категорії Подоляк Олена Сергіївна стаж роботи в суді – 9 років.

Архіваріус Пасічник Інеса Маісівна стаж роботи в суді 2 роки.

Прибиральниця службових приміщень  Кирлич О.О. - стаж роботи в суді 1 рік..

Прибиральниця службових приміщень  Набок Л.А. - стаж роботи в суді 3 роки.

Прибиральниця службових приміщень  Ігнатієва Т.О. - стаж роботи в суді 2 роки..

Опалювач  Товмаченко О.М..- працює в суді 1 рік.

Опалювач   Балашов О.В. - працює в суді 1 рік.

 Робітник по обслуговуванню будівель, споруд та технічного ремонту Чікіта С.П. – працює в суді – 3 роки.

Одна вакантна посада судового розпорядника.

РОЗМІЩЕННЯ СУДУ

Юридична адреса Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області: 27000, Кіровоградська область, Новоукраїнський  район, м. Новоукраїнка, вул. Леніна, 34 .

В даному приміщенні  Новоукраїнський районний суд розмістився в 2003 році. До цього Новоукраїнський районний суд знаходився у приміщенні, збудованому в 1805 році, за адресою: вул. Воровського,67, яке на даний час збереглося і перебуває на балансі ТУ ДСА України в Кіровоградській області, знаходиться в аварійному стані.

Приміщення, в якому перебуває на даний час Новоукраїнський районний суд , потребує поточного ремонту.

У зв'язку з набранням 20 листопада 2012 року чинності Кримінальним процесуаьним кодексом України, відповідно до ст.58-1 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів», ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» та поданням територіального управління Державної судової адміністрації України в Кіровоградській області № 19-942-3 від 18.06.2012 року, на ХІІ сесії шостого скликання Новоукраїнської районної ради було прийнято рішення № 264 від 11.07.2012 року "Про затвердження списку присяжних для  Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області" в кількості 21 чоловіка.

Указом Президента України N1318/2000 від 08 грудня 2000 року, ураховуючи роль судів у забезпеченні захисту прав і свобод людини і громадянина, в утвердженні принципу верховенства права та розвитку і зміцненні України як демократичної, правової держави постановлено: установити в Україні професійне свято - День працівників суду, яке відзначати щорічно 15 грудня.