Інвалідність – поняття, яке еволюціонує і є результатом взаємодії між людьми,які мають порушення здоров’я, та перешкодами у стосунках і середовищі, і яка заважає їхній повноцінній і ефективній участі у житті суспільства на рівні з іншими
(Конвенція ООН про права людей з інвалідністю, преамбула)
До людей з інвалідністю належать особи зі стійкими фізичними, психічними, інтелектуальними або сенсорними порушеннями, які під час взаємодії з різними бар'єрами можуть заважати їхній повній та ефективній участі в житті суспільства нарівні з іншими.
(Конвенція ООН про права людей з інвалідністю ст.1)
Стандарти, що встановлюються Конвенцією ООН про права людей з інвалідністю, не є чимось абсолютно новим і не створюють “нових” прав.
Норми Конвенції скоріше дають тлумачення тих особистих, політичних, соціальних, економічних та культурних прав, що належать кожній людині.
Понад мільярд людей мають деяку форму інвалідності, що становить близько 15% населення світу.
Від 110 мільйонів і 190 мільйонів дорослих людей (15 років і старші) мають значні труднощі у функціонуванні. Показники інвалідності збільшуються у зв’язку зі старінням населення і зростанням хронічних порушень здоров’я.
Інформаційний бюллетень Всесвітньої організації здоров’я N352, грудень 2015р. (www.who.int/mediacentre/factsheets/fs352/ru)
.png)
Забезпечення доступності суду для громадянина, зручність в отриманні ним судових послуг, комфортне перебування відвідувача у стінах суду є одним з основних складових управління роботою суду і головним завданням ефективного адміністрування в суді.
.jpg)
В більшості випадків люди з інвалідністю не так часто звертаються до суду з різних причин: фізична неповносправність та ментальність, правовий нігілізм, зневіра у можливість вирішення проблеми через суд, архітектурні та інформаційні бар’єри тощо…
Відповідно, працівники суду також мають надто малий досвід у спілкуванні з такими людьми при наданні послуг, або не мають досвіду взагалі, тож подекуди і неготові до цього.
Одне з важливих та найпростіших рішень покращення доступності суду для людей з інвалідністю – змінити ставлення до таких відвідувачів.
Якщо в суд звертається особа, що має інвалідність, то потрібно трактувати її в першу чергу як клієнта, який звернувся за послугою, але при цьому необхідно розуміти і володіти деякими особливостями у спілкуванні.
В середині уваги – людина.
Ставитись до кожної людини з особливими потребами як до особи, яка має свої вподобання.
Завжди зосереджуватись на людині, а не на її інвалідності.
Люди з інвалідністю мають такий же спектр емоцій, вольових установок, прагнень, потреб, бажань, що й «нормативні» особи, а тому психологічні особливості людей з інвалідністю визначаються не стільки природою та фізіологією їхньої фізичної чи психічної неповносправності, скільки суспільним ставленням до такої неповносправності.
Зазвичай люди з інвалідністю, що приходять за задоволенням своїх прав до суду, є активними особистостями, що ведуть повноцінне громадське та суспільне життя, а тому не потребують жалю або співчуття і демонстрація такого ставлення викличе у них тільки роздратування та явну або приховану агресію.
Для людей з інвалідністю є важливим і необхідним повне й ефективне залучення та включення до суспільства, вільний доступ до суспільних благ.
Суспільні блага — це те, що однаковою мірою доступно всім членам суспільства і не вимагає безпосередньої оплати.
Класичними прикладами таких благ є законодавча система, можливість користування громадськими спорудами — дорогами, парками, маяками тощо.
Найважливішими суспільними благами є освіта, медичне обслуговування, національна оборона, національні культурні заклади та, звичайно, доступ до правосуддя.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплює право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Здійснення цього права є можливим лише за умови особливих зусиль з боку держави. Оскільки людині з інвалідністю потрібні додаткові умови для соціальної адаптації.
Соціальна адаптація — це взаємозумовлений процес пристосування індивіда до соціального середовища і пристосування суспільства до потреб особистості через їх задоволення.
Відповідність між рівнем соціальних потреб і рівнем їх задоволення визначає рівень соціальної адаптації.
Соціальна адаптація пов’язана насамперед із доступністю для людини основних суспільних благ, а також можливістю її повноцінної самореалізації.
Вільний доступ до правосуддя і повноцінна реалізація своїх громадянських прав є невід’ємною умовою соціальної адаптації осіб з інвалідністю.
Свобода висловлення думки та переконань, а також доступ до інформації для людини з інвалідністю має той самий зміст, що і для кожної людини.
Найкращийспосібзробити ваше спілкуванняпривабливим– зробитийого максимально доступним.
Це зовсім не важко – навчитись спілкуватись з усіма відвідувачами суду та за потреби надавати їм практичну допомогу.
Основні правила:
- Зробити крок назустріч і спитатися – чим можна допомогти.
- Допомога має бути ненав’язливою і не надмірною. Вислухайте, що і як робити. Люди мають різну фізичну справність, відповідно і допомоги можуть очікувати різної.
- Спілкуючись з людиною, яка сидить у візку, намагайтеся знайти можливість спілкуватися з нею на одному рівні, щоб людина у візку не задирала до співрозмовника голову. Бажано, знайти можливість сісти на стілець і, якщо йдеться про ознайомлення із документами, мати можливість сидіти поруч за столом.
- Майте на увазі, що у неповносправної людини можуть бути проблеми у користуванні письмовим приладдям тощо. Запитуйте, чи потрібно в цьому допомогти.
Етика спілкування з людьми з інвалідністю
Вади опорно-рухового апарату.
Більшість приміщень судів є недоступними для осіб, які пересуваються в кріслі-візку.
В такому випадку необхідно:
- Забезпечити особі з інвалідністю можливість повідомити працівників суду про необхідність отримати послугу і допомогу - контактувати з адміністрацією. Бажано – не кнопкою дзвінка виклику персоналу, а переговорним пристроєм з відеокамерою (домофоном).
- Після з’ясування причини звернення за посередництвом кнопки виклику(відеофону), до особи з інвалідністю виходить уповноважений представник адміністрації суду.
- При потребі потрапити в приміщення суду з’ясуйте – як допомогти, щоб проїхати в дверях, переїхати через поріг, піднятися по сходах тощо.
- При потребі перенести людину у візку - запитуйте, за які частини візка можна брати, щоб піднімати. Не хапайтеся без попередження за крісло-візок.
- Не поводьтеся самовільно з людиною у візку, не котіть її без дозволу.
- Під час спілкування ваші обличчя мають бути на одному рівні. Ви повинні або присісти, або сісти поруч на стільці.
- Якщо людина в кріслі-візку є разом із супроводжуючою її особою, при спілкуванні необхідно звертатися безпосередньо до особи, якої це стосується.
Етика спілкування з людьми з інвалідністю
Вади слуху і мови.
Важливо, щоб в приміщеннях суду була повноцінна візуальна інформація.
Люди з вадами слуху ззовні без ознак інвалідності.
Однак, при цьому вони можуть мати різний рівень втрати слуху і по різному розвинене мовлення. Є люди, які не чують, але розмовляють.
- Спілкуючись, будьте привітними, посміхайтеся. Таким чином людина відчує до Вас довіру.
- При розмові з нечуючими необхідно дивитися безпосередньо на співрозмовника, повільно і чітко промовляти слова із виразною мімікою.
- Важливо, щоб джерело світла не було за вашою спиною, бо в такому випадку Ваше обличчя буде затінене.
- Необхідно мати можливість спілкуватися за допомогою переписки: мати листки паперу, блокнот, ручку/олівець тощо. Звичайно, треба писати читабельним почерком, не формулювати довгих фраз.
- Не затемнюйте обличчя, особливо уста, і не закривайте його руками, волоссям тощо.
- Щоб привернути увагу людини, яка не чує, торкніться її злегка за плече або помахайте до неї рукою. Коли Вас помітили, тоді починайте спілкування.
- Кричати не варто.
- Якщо нечуюча людина користується послугою сурдоперекладача, то при спілкуванні необхідно дивитися на того, хто звернувся за послугою. Тобто, на нечуючу людину, а не на перекладача.
- Підтримуйте зоровий контакт, демонструйте спокій та позитивні емоції.
- Переписуйтеся, щоб уникнути труднощів при усному спілкуванні.
- Говоріть ясно та чітко, не змінюйте теми розмови.
.jpg)
Етика спілкування з людьми з інвалідністю
Вади зору.
- Спілкуючись із незрячими людьми називайте себе і, залежно від ситуації, присутніх.
- Описуйте – де ви знаходитесь і попереджуйте про перешкоди, які є не шляху.
- У розмові з незрячою людиною завжди звертайтеся безпосередньо до неї Необхідно представитися хто Ви, які маєте повноваження, після чого повинні запитати – чим допомогти.
- При супроводі у приміщенні попереджуйте про перешкоди, які є на шляху, наприклад: «зараз будуть сходи, двері з порогом тощо». При можливості озвучуйте інформацію про оточення.
- Якщо припровадили незрячу людину до якогось кабінету службової особи, то інформуйте, куди ви привели, називайте цю людину і інших присутніх.
- Якщо збираєтеся читати, попередьте про це.
- Не замінюйте читання будь-якого документу його переказом, особливо, якщо при цьому треба поставити підпис.
- Якщо рухайтеся, то попередьте про це.
- Не тягніть за собою. Поясніть чітко – куди потрібно іти.
Етика спілкування з людьми з інвалідністю
Люди з гіперкінезами (спастикою)
Гіперкінези – безконтрольні рухи тіла та кінцівок, які притаманні зазвичай людям, що мають ДЦП. Вони також можуть виникати в людей з пошкодженням спинного мозку.
• Якщо Ви бачите людину з гіперкінезами, не треба надто звертати увагу на неї.
• Під час розмови не відволікайтесь на несвідомі рухи Вашого співрозмовника, тому що можете пропустити щось важливе, і тоді Ви і Ваш співрозмовник будете в незручному становищі.
• Пропонуйте допомогу ненав'язливо, не привертаючи загальної уваги.
- Під час спілкування розташуйте місця так, щоб людина з гіперкінезами не заважала іншим людям мимовільними рухами.
- Не бійтесь суперечити людині з гіперкінезами, боячись її розхвилювати. Позиція "тільки не хвилюйся", "добре" призведе до втрати часу та нервів. Спокійно аргументуйте, якщо бачите, що співрозмовник хвилюється.
- При гіперкінезах зустрічається ускладнення мовлення.
А головне – ставитись до людей з інвалідністю так само, як і до інших людей – з повагою.
Складовими такого відношення є:
—Толерантність
—Рівноправ’я
—Розуміння
—Шанобливість
—Визнання
—Сприйнятливість
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.png)
_03_03.png)
