Узагальнення практики розгляду кримінальних справ про злочини проти власності, а саме справи про крадіжки за І півріччя 2013 року

В період з 01 січня 2013 року по 01 липня 2013 року до Новоукраїнського районного суду:

надійшло 3 кримінальні справи про крадіжки (за редакцією 1960р. КПК України),               

        залишок кримінальних справ (за редакцією 1960р. КПК України) з попереднього звітного періоду за 2012 рік – 7 справ.

        з них розглянуто 7 справ, а саме:

7 – з постановленням вироку;

0 – із закриттям провадження у справі;

0 – із застосуванням примусових заходів медичного характеру;

0 – з поверенням на додаткове (досудове) розслідування;

0 – з поверненням прокурору в порядку статті 249-1 КПК України;

0 – з направленням за підсудністю;

         залишок нерозглянутих кримінальних справ (за редакцією 1960р. КПК України) станом на 01.07.2013 року – 3 справи.

В період з 01 січня 2013 року по 01 липня 2013 року до Новоукраїнського районного суду:

надійшло 19 кримінальних проваджень (за редакцією 2012р. КПК України) 

        залишок кримінальних проваджень (за редакцією 2012р. КПК України) з попереднього звітного періоду за 2012 рік  - 0.

         з них розглянуто 13 справ, а саме:

13 – з постановленням вироку:

       4 - з них із затвердженням угоди;

0 – із закриттям провадження у справі і звільненням від кримінальної відповідальності;

0 - із застосуванням примусових заходів медичного характеру;

0 - із застосуванням примусових заходів виховного характеру;

         залишок нерозглянутих кримінальних проваджень (за редакцією 2012р. КПК України) станом на 01.07.2013 року – 6 справ.

        Крадіжка відноситься до злочинів проти власності. Злочини проти власності та відповідальність за них визначає VI Розділ Кримінального Кодексу України. Крадіжка та її  відповідальність визначається ст.185 КК України.

        Відповідно до ч.1 ст.185 КК України закон визначає крадіжку як таємне викрадення чужого майна. Від усіх інших форм викрадення крадіжку відрізняє спосіб вилучення такого майна - таємність.

          Таємним визнається таке викрадення, здійснюючи яке, винна особа вважає, що робить це непомітно для потерпілих чи інших осіб. Як правило, крадіжка вчинюється за відсутності будь-яких осіб (власників, володільців майна, осіб, під охороною яких воно перебуває, очевидців тощо). Крадіжкою визнається також протиправне вилучення чужого майна і тоді, коли воно здійснюється у присутності потерпілого або інших осіб (наприклад, ці особи спостерігають за діями винного на певній відстані), але сам винний не усвідомлював цього моменту і вважав, що діє таємно від інших осіб. Таємним також визнається викрадення, яке вчинюється у присутності потерпілого або інших осіб, але непомітно для них (наприклад, кишенькова крадіжка).

         Таємним викрадення є і у випадку, коли воно вчинюється у присутності потерпілого чи інших осіб, які через свій фізіологічний чи психічний стан (сон, сп'яніння, малолітство, психічне захворювання тощо) не усвідомлюють факту протиправного вилучення майна: не можуть правильно оцінити і розуміти зміст, характер і значення дій винного. Це також стосується випадків, коли протиправне вилучення чужого майна здійснюється у присутності сторонніх осіб, які не усвідомлюють злочинного характеру дій винного, вважаючи, що таке майно належить йому на праві власності або він має право розпорядитися цим майном. Тобто, йдеться про випадки, коли у осіб, які спостерігають за протиправним вилученням майна, відсутнє чітке розуміння щодо правового режиму майна - його фактичної належності або повноважень винного стосовно такого майна. Вилучаючи майно за таких обставин, винний розраховує, що його дії не будуть сприйматися особами, у присутності яких це вилучення здійснюється, як протиправні. При цьому для введення сторонніх осіб в оману щодо законності своїх дій винний може як використовувати обставини, що об'єктивно склалися на момент вилучення чужого майна, так і за допомогою різних засобів (наприклад, шляхом демонстрації певних документів, використання спеціального одягу чи транспорту) сам створювати у таких осіб враження про їх правомірність. Оскільки обман за таких обставин не є способом неправомірного вилучення чужого майна, то вчинене не утворює шахрайства і потребує кваліфікації за ст. 185.

        Викрадення визнається таємним і тоді, коли винний вилучає майно у присутності інших осіб, на потурання з боку яких він розраховує з тих чи інших підстав (родинні зв'язки, дружні стосунки, співучасть у вчиненні злочину тощо). Однак вчинюване за таких обставин викрадення перестає бути таємним у тому випадку, якщо такі особи дали підстави винному засумніватися щодо їх "мовчання" з приводу його дій.

        Як крадіжку слід розглядати протиправне вилучення чужого майна особою, яка не була наділена певною правомочністю щодо викраденого майна, а за родом своєї діяльності лише мала доступ до цього майна (комбайнер, сторож, стрілець воєнізованої охорони та ін.).

        Дії, розпочаті як крадіжка, але виявлені потерпілим чи іншими особами і, незважаючи на це, продовжені винною особою з метою заволодіння майном або його утримання, належить кваліфікувати як грабіж, а у разі застосування насильства чи висловлювання погроз його застосування - залежно від характеру насильства чи погроз - як грабіж чи розбій.

        Крадіжка визнається закінченою з моменту протиправного вилучення майна, коли винна особа отримала реальну можливість розпорядитися чи користуватися ним (заховати, передати іншим особам, вжити за призначенням тощо). Визначення того, чи мала особа можливість розпорядитися чи користуватися викраденим майном, вирішується у кожному конкретному випадку з урахуванням характеру майна (зокрема, його властивостей, розміру, ваги), місця, з якого воно було вилучено (територія заводу, сільськогосподарські угіддя, сейф, магазин тощо) та інших обставин, які дають змогу констатувати факт розпорядження, користування майном на власний розсуд (спосіб охорони майна, механізм вилучення майна, момент затримання винної особи тощо).

          Відповідно до ч.2 ст.185 К України суб'єктом злочину може бути осудна особа, яка досягла 14-річного віку.

          Відповідно до ч.3 ст.185 КК України суб'єктивна сторона крадіжки характеризується прямим умислом на заволодіння чужим майном. Змістом умислу винного при крадіжці охоплюється його переконаність у тому, що викрадення ним майна здійснюється таємно від потерпілого, очевидців або осіб, у володінні чи під охороною яких знаходиться майно: за відсутності сторонніх осіб; у їхній присутності, але непомітно для них; у присутності таких осіб і на "їхніх очах", але за умови, що вони не усвідомлюють характеру вчинюваних винним дій; у присутності сторонніх осіб, на потурання (а через це і на втаємничення своїх дій) яких, в силу особливих зв'язків чи стосунків з ними, розраховує винний тощо. Обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони крадіжки є корисливий мотив. Ставлення винного до завданої ним потерпілому значної шкоди може бути як умисним, так і необережним.

          Відповідно до ч.3 ст.185 КК України кваліфікованими та особливо кваліфікованими видами крадіжки є вчинення її: 1) повторно; 2) за попередньою змовою групою осіб; 3) у великих розмірах; 4) в особливо великих розмірах; 5) організованою групою, а також крадіжка: 6) поєднана з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище; 7) що завдала значної шкоди потерпілому.