УЗАГАЛЬНЕННЯ практики розгляду цивільних справ в категорії спорів, що виникають із договорів купівлі-продажу за І півріччя 2016 року

 УЗАГАЛЬНЕННЯ

практики розгляду цивільних справ в категорії спорів, що виникають із договорів купівлі-продажу за І півріччя 2016 року

 Новоукраїнським районним судом Кіровоградської області проведено вивчення та узагальнення  щодо розгляду цивільних справ в категорії спорів, що виникають  із договорів купівлі-продажу.

Метою даного узагальнення є недопущення помилок та порушення законодавства суддями під час розгляду справ в категорії спорів, які виникають із договорів купівлі-продажу.

                                                         ВСТУП

Одним із основних та найбільш розгалужених інститутів зобов'язального права є договірне право, під яким слід розуміти сукупність цивільно-правових норм, які регулюють суспільні відносини шляхом досягнення відповідних домовленостей (компромісів) між юридично рівними особами. Основоположною категорією в договірному праві є цивільно-правовий договір - домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну та припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК).

Основними ознаками договору є:

• домовленість, тобто для його існування має бути компроміс, збіг волевиявлення учасників;

• домовленість двох чи більше осіб, тобто з волевиявлення лише однієї сторони не може виникнути договір;

• спрямованість на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, що свідчить про його правову природу юридичного факту.

Окрім цього, договір можна розглядати ще й як відповідні договірні правовідносини, що виникли внаслідок укладення договору, а також як певний документ.

Залежно від виникнення в договорі взаємних прав та обов'язків у сторін, розрізняють односторонні та взаємні (двосторонні, синалагматичні) договори. В односторонньому договорі одну сторону наділено лише правом вимоги, а іншу — лише обов'язком задовольнити цю вимогу (ч. 2 ст. 626 ЦК), наприклад, договір позики. Натомість у взаємному (двосторонньому, синалагматичному) договорі, яких у цивільному праві переважна більшість, обидві сторони наділено взаємними (кореспондуючими) правами та обов'язками (ч. 3 ст. 626 ЦК), наприклад, договір купівлі-продажу.

Різновидом взаємних договорів є договори багатосторонні, в яких беруть участь більше ніж дві сторони, що наділені взаємними правами та обов'язками, наприклад, договір про сумісну діяльність. До багатосторонніх договорів застосовуються загальні положення про договір, якщо це не суперечить багатосторонньому характеру цих договорів (ч. 4 ст. 626 ЦК).

Залежно від наявності зустрічного майнового мінового еквіваленту договори слід поділити на відплатні та безвідплатні. Відплатними слід визнавати договори, в яких одна сторона за виконання нею обов'язку повинна отримати відповідне відшкодування, чи то у формі грошей, інших майнових цінностей, чи то у формі іншого зустрічного надання, наприклад, купівля-продаж, міна тощо. Відплатність цивільно-правового договору презюмується, тобто договір вважається відплатним, поки інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору (ч. 5 ст. 626 ЦК). Своєю чергою, безоплатним визнається договір, за яким майнового відшкодування або іншого зустрічного надання за виконане зобов'язання не передбачено, наприклад договір позички.

Залежно від юридичної спрямованості договорів їх поділяють на основні та попередні. Основними вважають договори, які безпосередньо спрямовані на виникнення прав та обов'язків між учасниками конкретного договору. Натомість попередніми слід вважати договори, сторони яких зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір у майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором (ч. 1 ст. 635 ЦК України).

Залежно від осіб, які мають право вимагати виконання договору, слід розрізняти договори на користь контрагентів і договори на користь третіх осіб. Переважна більшість договорів укладається їх учасниками (контрагентами) та виконуються на їх користь. Однак в окремих випадках законодавець передбачає можливість укладення договорів на користь третьої особи. В цьому разі, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок на користь третьої особи, яку встановлено або не встановлено у договорі (ч. 1 ст. 636 ЦК). При цьому, виконання договору на користь третьої особи може вимагати як особа, яка уклала договір, так і третя особа, на користь якої передбачено виконання, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із суті договору.

Залежно від того, чи передбачено можливість укладення певного договору в актах цивільного законодавства, договори поділяють на поіменовані та непоіменовані. До поіменованих договорів слід відносити ті, можливість укладення яких прямо передбачено в ЦК та інших актах цивільного законодавства, наприклад, договір купівлі-продажу, поставки, міни, підряду тощо. До непоіменованих належать договори, можливість укладення яких прямо не передбачено в актах цивільного законодавства (наприклад, договори про надання медичних, освітянських, аудиторських, маркетингових, рекламних, ритуальних та інших послуг). Для цього виду договорів слід застосовувати правила аналогії закону чи аналогії права. Однак учасники цивільних правовідносин можуть укладати як поіменовані, так і непоіменовані договори, головне, щоб вони відповідали загальним засадам цивільного законодавства (ч. 1 ст. 6 ЦК). Також слід було б відрізнити непоіменовані договори від змішаних, тобто договорів, які містять в собі елементи різних договорів (ч. 2 ст. 628 ЦК).

Зміст цивільно-правового договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. До змісту договору належать також і умови (пункти), які містяться в складових частинах договору, якщо їх наявність обумовлено в основному тексті договору (додатки, плани, схеми, кошторис, малюнки тощо).

Важливу роль при визначенні змісту договору відіграє тлумачення його умов (пунктів, положень). Тлумачення договору здійснюється відповідно до правил тлумачення правочину.

Законодавець у ст. 638 ЦК визначає, що під поняттям укладення договору слід розуміти досягнення сторонами в належній формі згоди з усіх істотних умов договору. Причому договір вважається укладеним за умови збігу цих двох волевиявлень, яке опосередковується поняттям згода.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ч. 2 ст. 638 ЦК). Тож укладення договору проходить дві основні стадії: оферта та акцепт.

Оферта — пропозиція однієї сторони (оферента) укласти договір.

Акцепт — прийняття цієї пропозиції іншою стороною (акцептантом

Важливе значення для укладення договору має також і наявність у оферті строку на акцепт. При цьому:

1) якщо в оферті вказано строк для відповіді, договір є укладеним, коли особа, яка зробила пропозицію, одержала відповідь про прийняття пропозиції протягом цього строку;

2) якщо в оферті не вказано строк для акцепту, то:

• якщо її було зроблено усно, то договір вважається укладеним, якщо її було акцептовано негайно;

• якщо вона була письмова, то тоді, коли оферент одержав відповідь протягом строку, встановленого актами цивільного законодавства, а якщо він не встановлений - протягом нормально необхідного для цього часу.

Важливе значення для укладення договорів має їх форма. За загальним правилом, договір може бути укладено в будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для цього виду договорів не вимагалася.

Однак права та обов'язки за договором виникають у сторін лише з моменту його укладення. За загальним правилом, договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Це означає, що усний договір — з моменту досягнення усних домовленостей, письмовий — підписання його сторонами, нотаріальний — моменту нотаріального посвідчення, державно зареєстрований — моменту державної реєстрації. Однак якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Місцем укладення договору, за загальним правилом, визначається місце проживання фізичної особи або місцезнаходження юридичної особи оферента.

З моменту укладення договору сторони вважаються зобов'язаними за цим договором щодо виконання його умов, що визначається загальним принципом: договори повинні виконуватись

Важливими етапами в період існування договору є його зміна, розірвання та припинення. Підстави припинення договору ідентичні підставам припинення цивільних зобов'язань. Основними підставами розірвання та зміни укладеного та дійсного договору є такі.

1. Домовленість сторін, яка можлива лише у разі, якщо інше не передбачено в договорі чи законі. Домовленість про зміну чи припинення договору здійснюється в тій же формі, що й договір, якщо інше не передбачено законом. В окремих випадках зміна чи припинення зобов'язань за згодою сторін може обмежуватись інтересами інших осіб.

2. Істотне порушення іншою стороною умов договору, тобто таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Така зміна та припинення укладеного договору можлива лише за рішенням суду на вимогу однієї із сторін за договором.

3. Одностороння відмова від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом. Наприклад, ЦК вказує, що в односторонньому порядку можуть змінюватись чи припинятись за певних умов договори поставки, дарування, з обов'язком передати подарунок у майбутньому, надання послуг, комісії тощо. У разі односторонньої відмови необхідним є письмове повідомлення іншої сторони.

4. У разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінено або розірвано за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання.

При розірванні договору внаслідок істотної зміни обставин суд, на вимогу будь-якої із сторін, визначає наслідки розірвання договору, виходячи з необхідності справедливого розподілу між сторонами витрат, понесених ними у зв'язку з виконанням цього договору.

Зміна договору у зв'язку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виключних випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.

Наслідки зміни та припинення договору полягають в тому, що:

1) між сторонами припиняються чи змінюються зобов'язання відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо, з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору або з моменту набрання рішенням суду законної сили, якщо інше не встановлено договором чи не зумовлено характером його зміни;

2) визначається доля того, що виконано за договором до моменту його припинення чи зміни. За загальним правилом, сторони не мають права вимагати повернення того, що вони виконали за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору;

3) вирішується питання про відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору винною стороною.

АНАЛІЗ СТАТИСТИЧНИХ ДАНИХ

Згідно статистичної інформації в період з 01 січня 2016 року по 30 червня 2016 року до Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області надійшло 3 справи зі спорів, що виникають з договорів купівлі продажу  .

За даними судової статистики протягом І півріччя 2016 року всього в провадженні Новоукраїнського районного суду перебувало 6 цивільних справи справи зі спорів, що виникають із договорів купівлі –продажу, договору, за яким продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму. Всього в 2016 році в провадженні Новоукраїського районного суду перебувало 6 цивільних справ даної категорії, з яких 3 перейшли залишком з 2015 року, 3 справи надійшли у звітньому періоді.

З цієї кількості справ було розглянуто 6 з яких:

- 5 справ із ухваленням рішення;

-1справа із винесенням заочного рішення;

І на кінець І півріччя 2016 року не залишилося  нерозглянутих справ.

   Залишок заяв/справ з попереднього звітного періоду за 2015 рік  – 3 справи.

   Залишилися нерозглянутими станом на 01.07.2016 року – 0 справ.

Оскарження рішень / ухвал /Новоукраїнського районного суду.

  1 – справа,   в якої  в І півріччі 2016 році винесено рішення про часткове задоволення позовних вимог, оскаржувалася в апеляційному порядку. Ухвалою апеляційного суду рішення районного суду залишено без змін.

  1 – справа,   в якої  в І півріччі 2016 році винесено рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, оскаржувалася в апеляційному порядку. Ухвалою апеляційного суду рішення районного суду залишено без змін.

При розгляді справ судді Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області, в основному, керувались загальними нормами зобов’язального права, положеннями Цивільного кодексу України, якими регулюються спірні правовідносини, і виходили з умов договору, укладеного між суб’єктами правовідносин, а також з урахуванням правових позицій, висловлених Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних та кримінальних справ. Випадків неправильного застосування законодавства, яке регулює правовідносини, що випливають з договорів не встановлено, проблемних та спірних питань під час розгляду справ вказаної категорії у суддів не виникало.

Вик.  Пицюка І.Г.